Творчість відомого українського художника Миколи Пимоненка посідає одне з провідних місць у побутовому
Більшість картин він присвятив відображенню життя сучасного йому села, в яких правдиво й поетично показав побут і звичаї українського селянства, створив яскраві образи людей із народу.
Особливе місце в житті і творчості М. Пимоненка посідає село Малютянка під Києвом, де художник проводив із родиною все літо, стала для нього невичерпним джерелом натхнення. Сільське життя підказувало теми, а колоритні мешканці ставали прообразами багатьох полотен.
У новій майстерні, під скляним дахом одна за одною народжуються картини різноманітної тематики:
побутово-обрядового характеру — «Святочне ворожіння» (1888), «Ворожіння» (1893), «Весілля в Київській губернії» (1891);
етнографічно точне відтворення українських народних звичаїв спостерігаємо у полотнах «Свати» (1892), «Сватання»;
втіленням влучного національного гумору стали картини «Не жартуй» (1895), «До дому» (1894), «Надзюзюкався».
«Свати», 1892 р.
«Жнива», 1896 p.
З глибокою повагою та щирою любов'ю до трударя оспівував Пимоненко життя селянина: «Збирання сіна на Україні» (1907), «Орач» (1907), «Жнива» (1896), «Сінокіс», «Дівчина з граблями».
Найбуденніші сцени під його пензлем набували то зворушливого ліричного звучання («Побачення»,«Суперниці», «Суперники» (1906), «Ідилія» (1908), «Біля криниці», «Ревнощі»), то забарвлювалися теплим гумором («На ярмарку», «П'яний сват»).
«Суперниці», 1909 р.
«На річці», 1897 p.
На картинах «Біля річки», «На річці» (1908), «Праля» зображено саме малютянські краєвиди.
Розповідав художник і про життя селянських дітей. Саме їм присвячено полотна «Останній промінь сонця» (1900), «Перед грозою» (1906), «Пастушки».
Малютянський період був для Пимоненка часом напруженої роботи. Серед мальовничих пагорбів, полів, лісів, біля річки або ставка він знаходив пейзаж, необхідний для розкриття характеру героїв. А героями його картин були здебільшого селяни, серед них і малютянці. Так на картині «Брід» (1901) ми бачимо восьмирічну дівчину — Фетісову Олександру Олексіївну, «Гуси, додому!» (1911) — Сиротинську Уляну Самійлівну, «Гопак» (1909) — Петраша Федота.
«Жниця», 1889 p.
«Святочне ворожіння», 1893 p.
Старожили села, дивлячись на твори Пимоненка, упізнають своїх предків. Художник малював їхні портрети в маленьких альбомах, з якими ніколи не розлучався. А знаходив своїх героїв у сусідніх хатах, на гамірливих базарах, звідки часто приводив додому «живу» натуру — чи теля, чи овечку. Наряджав у святкове вбрання молодь і спостерігав за її веселощами, танцями, жартами. Можливо, прекрасна кароока селянка із загадковою посмішкою Джоконди на картині «Жниця» (1889), яка постає перед нами як певний символ краси народу, щедрості української землі — теж мешканка Малютянки.
У 1997 році в селі відкрили «Музей М. Пимоненка в с. Малютянка» (філія Боярського краєзнавчого музею), побудованого силами мешканців села.
Попри дуже значне педагогічне навантаження художник плідно працює, створюючи чудові полотна з українського сільського, а також київського міського життя. За відносно коротке (50 років) хворобливе життя ця працьовита людина встигла зробити так багато (близько 700 творів).
Першим успіхом молодого художника стала картина «Гопак» (1909), на якій зображена весела, темпераментна українська дівчина, яка завзято танцює. Картина з успіхом експонувалась у паризькому салоні Товариства французьких художників і була придбана музеєм Лувра. Полотно «Вихід з церкви в страсний четвер», представлене на виставці у Мюнхені, придбав один з музеїв цього міста.
Феноменальній популярності робіт митця багато в чому сприяла діяльність у Товаристві пересувних художніх виставок, членом якого його обирають у 1893 році. Картини художника об'їздили всю Росію.
Академік, член художніх товариств Парижа, Мюнхена, Берліна, Микола Пимоненко здобув визнання далеко за межами України. Його твори з великим успіхом експонувалися в європейських країнах.
«Брід», 1901 р.
«Великодня утреня», 1904 p.
26 березня 1912 р. Микола Пимоненко пішов з життя у розквіті творчих сил. Його поховано на Лук'янівському кладовищі м. Києва.
У своїх роботах майстер передавав не тільки щиру любов до рідної землі та українського народу, а й глибинне розуміння прекрасної народної душі.
М. Пимоненко зробив значний внесок у створення національного реалістичного мистецтва живопису, його творчість відбилася на культурному житті нашого міста і сприяла перетворенню Києва на значний художній центр.
Основними роботами художника є: «Жниця» (1889), «Весілля у Київській губернії» (1891), «Свати» (1892), «Святочне ворожіння» (1893), «Проводи рекрутів» (1893), «Жнива» (1896), «На річці» (1897), «Ярмарок» (1898), «Самосуд», «Жертва фанатизму» (1899), «З лісу» (1900), «Орач», «Брід» (1901), «Ревнощі» (1901), «Продавщиця полотна» (1902), «Гуси, додому» (1902), «Великодня утреня» (1904), «Біля річки» (1905), «Перед грозою» (1906), «Зустріч із земляком» (1908), «Суперниці» (1909), «Київська квіткарка» (1909), «Гопак» (1909) та інші.
Немає коментарів:
Дописати коментар