«Вдячні» шанувальники художника Анрі Матісса старшенно помилилися. У 1961 році Музей сучасного мистецтва, що розташований в Нью-Йорку, представив відвідувачам його картину «Човен». І лише через півтора місяці випадковий поціновувач живопису помітив, що шедевр висить не як належить шедевру, а догори дригом.
Ще за життя Іллі Рєпіна на його знаменитого Івана Грозного, який щойно вбив сина, було скоєно замах. Божевільний художник-іконописець, не витримавши страшного погляду царя, порізав полотно ножем. До відновлення залучили не лише кращих реставраторів, а й самого Рєпіна. Але майстер не захотів повертатися до первісного Івана Грозного, що з’явився 20 років тому, і намалював обличчя царя по-новому. В результаті воно вийшло ліловим. Реставратори потай від Рєпіна повернули особі Івана IV колишній колір. Коли картину показали художнику, він не звернув уваги на таку «самодіяльність».
Милуючись натюрмортами, ми навряд чи уявляємо собі, що зображувалося на перших картинах, написаних у цьому жанрі. А на них, по суті, були намальовані продукти розпаду: підгнилі фрукти, засохлі квіти. Дуже часто такі роботи прикрашали зображенням людського черепу. Художники зайвий раз хотіли нагадати, що всі ми в цьому світі лише гості …
Чи може у Христа та Юди бути одне і те ж обличчя? Може, якщо натурщиком для обох був один і той самий чоловіком. Картина«Таємна вечеря» коштувала Леонардо да Вінчі титанічних зусиль. Людину, яка позувала йому як «Христос», художник знайшов досить швидко – на його роль прекрасно підійшов хорист. А ось на пошуки «Юди» пішло три роки. Одного разу, проходячи по вулиці, майстер побачив п’яничку, який не міг вибратися з ями. Любитель зеленого змія був ще молодий, але через регулярні п’янки виглядав набагато старшим. Леонардо привів його у найближчий бар, посадив за стіл і почав малювати. Яке ж було здивування художника, коли протверезілий п’яниця сказав, що вже позував йому кілька років тому! Це і був той самий хорист…
Мане і Моне плутають не тільки сучасні любителі живопису – їх плутали і сучасники. Художники не тільки жили в один і той же час і носили схожі прізвища, а й запозичували один в одного ідеї. Після того як Мане представив публіці картину «Сніданок на траві», Моне, недовго думаючи, написав свою, причому під такою ж назвою.
Талановитий художник не обов’язково талановитий в усьому. У Левітана, наприклад, виходили чудові пейзажі, зате із зображенням людей доводилося нелегко. Тому художник Микола Чехов і допоміг другові – намалював на його «Осінньому дні» даму в чорному, яка сидить на лавці. До слова, ведмедики на знаменитій картині Шишкіна належать не кисті Івана Івановича, а художнику Савицькому.
Клод Моне, “Поле маків”
Немає коментарів:
Дописати коментар