Шевченківський гай розташований на лісистих горбах
Львівського плато (частина Подільської височини),
у північно-східній частині міста, в місцевості Кайзервальд,
на території ландшафтного парку «Знесіння».
Неподалік (на захід) розташований парк «Високий Замок».
Музей вдало об'єднує горбистий ландшафт, відновлену рослинність Карпат і дбайливо перенесені історичні споруди з різних регіонів Західної України.
Територія парку — бл. 84 гектарів.Скансен на Кайзервальді був відкритий у 1971 році. Ідея створення цього музею належить відомому українському вченому Іларіону Свєнціцькому, який наприкінці 20-х років XX сторіччя започаткував роботу зі створення музею просто неба.
Коли у 1920-х роках громада села Кривка після побудови нової церкви вирішила розібрати стару (1761 р.) дерев'яну церкву Св. Миколая з трьома стрункими мальовничими вежами, український мистецтвознавець та дослідник стародавнього українського мистецтва Михайло Драганзумів переконати селян у тому, щоб вони стрималися із її розбиранням. Завдяки наступним клопотанням на кошти митрополита Андрея Шептицького в 1930 році церкву під наглядом та керівництвом М. Драгана було розібрано, перевезено й зібрано у Львові як церкву для потреб монастиря оо. Студитів. Так була врятована ця перлина бойківської церковної архітектури, якій судилося дати початок сучасному Музеєві народної архітектури і побуту «Шевченківський гай» і стати в майбутньому його окрасою.
У 1966 році за ініціативою працівників Музею етнографії та художнього промислу розпочалися конкретні роботи: було створено відділ народного будівництва, який у 1971 році був реорганізований у Музей народної архітектури і побуту.
Експозиція музею налічує 124 пам'ятки архітектури, котрі об'єднані в 54 садиби. В Музеї функціонують 4 виставкових зали. Два з них мають постійну експозицію. У постійній експозиції та сховищах музею міститься близько 20 тисяч предметів щоденного побуту та ужиткового мистецтва.
Територія музею площею 60 га умовно розділена на шість етнографічних зон. Кожна зона — це міні-село, що складається з 15‒20 пам'яток народної архітектури. У житлових та господарчих приміщеннях розміщено предмети домашнього повсякденного вжитку, сільськогосподарський реманент, транспортні засоби та ремісничий інструмент.
Коли у 1920-х роках громада села Кривка після побудови нової церкви вирішила розібрати стару (1761 р.) дерев'яну церкву Св. Миколая з трьома стрункими мальовничими вежами, український мистецтвознавець та дослідник стародавнього українського мистецтва Михайло Драганзумів переконати селян у тому, щоб вони стрималися із її розбиранням. Завдяки наступним клопотанням на кошти митрополита Андрея Шептицького в 1930 році церкву під наглядом та керівництвом М. Драгана було розібрано, перевезено й зібрано у Львові як церкву для потреб монастиря оо. Студитів. Так була врятована ця перлина бойківської церковної архітектури, якій судилося дати початок сучасному Музеєві народної архітектури і побуту «Шевченківський гай» і стати в майбутньому його окрасою.
У 1966 році за ініціативою працівників Музею етнографії та художнього промислу розпочалися конкретні роботи: було створено відділ народного будівництва, який у 1971 році був реорганізований у Музей народної архітектури і побуту.
Сектор «Поділля» і «Львівщина», Церква Св.Параскеви 1822 року, з села Стоянiв, Радехiвського району, Львiвської областi
Сектор «Буковина». Вітряк початку XX століття з с. Ширівці
Сектор «Бойкiвщина», Бойкiвська церква 1863 року, з села Тисовець, Сколiвського району, Львiвської областi.
Миколаївська церква 1763 року, з села Кривка, Турківського району, Львівської областi
Хата з с. Бережонка Вижницького р-ну
Експозиція музею налічує 124 пам'ятки архітектури, котрі об'єднані в 54 садиби. В Музеї функціонують 4 виставкових зали. Два з них мають постійну експозицію. У постійній експозиції та сховищах музею міститься близько 20 тисяч предметів щоденного побуту та ужиткового мистецтва.
Територія музею площею 60 га умовно розділена на шість етнографічних зон. Кожна зона — це міні-село, що складається з 15‒20 пам'яток народної архітектури. У житлових та господарчих приміщеннях розміщено предмети домашнього повсякденного вжитку, сільськогосподарський реманент, транспортні засоби та ремісничий інструмент.
Шість таких міні-сіл мають назви: «Бойківщина», «Лемківщина», «Гуцульщина», «Буковина», «Поділля» і «Львівщина», причому останні три мало відвідуються туристами, адже є не вельми інформативними.
Немає коментарів:
Дописати коментар