Осінь у гості завітала

  Творчий дослідницький проект для учнів 3 класу загальноосвітньої школи

Методичний паспорт проекту

Назва проекту: Осінь у гості завітала.

Мета проекту: розширювати знання учнів про осінь як пору року; формувати їхні екологічні знання, уміння самостійно збирати необхідну інформацію, аналізувати її; з'ясувати, чи збуваються народні прикмети, дослідити традиції святкування осінніх народних і державних свят в Україні; розвивати творчі здібності, естетичні смаки, фантазію, уяву, зосередженість, уміння спостерігати, зв’язне мовлення учнів; прищеплювати дітям любов до природи, бережливе ставлення до неї.

Тип проекту: груповий, інтегрований.

Навчальні предмети: природознавство, читання, образотворче мистецтво, інформатика.

Вид проекту: інформаційно-творчий.

Тривалість проекту: середньої тривалості (місяць).

Автор проекту: учні 4 класу

Керівники проекту: вчитель образотворчого мистецтва та художньої культури Домчак Лілія Миколаївна

Об’єкт пізнання: пора року осінь.

Обґрунтування вибору теми проекту:

   Людину оточує дивний і чарівний світ, ім'я якому – природа. Вона така різноманітна і багата, що навіть дорослому важко збагнути всі її прояви та закономірності. Зрозуміти природу, відкрити таємниці різних її явищ і закони її існування, розвинути у собі почуття прекрасного можна лише через спілкування з довкіллям.

   Виконуючи творчу роботу, діти розвивають природні здібності, збагачують себе, наближаються до розуміння єдності всього живого на Землі. Кожен хто мислить і працює творчо, безперечно отримує насолоду від такої праці і частіше радує нас щедрими здобутками.

   Діти ростуть спостережливими, уважними, розкривають свої серця і розум назустріч безмежності пізнання, відчувають красу природи.

Очікувані результати:

Учні навчаться збирати та аналізувати інформацію, планувати свій час, розширять свої знання про пору року осінь, про зміни в живій та неживій природі, дослідять народні прикмети, ознайомляться із народними традиціями, святами, та прислів’ями, пов’язаними з осінню, зацікавляться проектною діяльністю, покращаться міжособистісні стосунки між дітьми.
Матеріально-технічне, інформаційне та методичне забезпечення:підручники, енциклопедії, додаткова література, доступ до Інтернету, комп’ютер, принтер, сканер, папір.

Результат роботи:

1.     Виставка дитячих малюнків «Золота осінь».

2.     Виставка робіт із природного матеріалу.

3.     Свято «Краса осені».

Етапи роботи над проектом:

1. Організаційний етап.

Визначення теми, мети, виду проекту, його тривалості.

2. Підготовчий етап.

§  Визначення джерел інформації: книги, підручники, енциклопедії, журнали та Інтернет.

§  Формування груп для проведення дослідження: «Всезнайки», «Дослідники», «Народознавці», «Творці», розподіл завдань між групами.

 3.Завдання для груп.

§  «Всезнайки» мають знайти цікаву інформацію про осінні місяці, зміни у живій і неживій природі, працю людей восени.

§  «Дослідники» - зібрати, дослідити народні прикмети, прислів'я, приказки про осінь і перевірити їх, дібрати цікавинки у природі.

§  «Народознавці» - дізнатися про традиції проведення осінніх народних і державних свят в Україні та в рідному місті.

§  «Творці» - дослідити, як зображували осінь поети, художники у своїх творах, підготувати виставку дитячих малюнків «Золота осінь», виготовити роботи  з природніх  матеріалів.

§   

4.     Реалізація проекту .

5.     Самостійна пошукова робота учнів: обговорення в групах, збирання матеріалу, опрацювання зібраної інформації, коригування знайденого матеріалу.

5. Етап оформлення результатів проекту.

Оформлення виставки малюнків і виробів із природного матеріалу.

6. Підсумок проекту.

Звіти груп. Оформлення виставки малюнків, виробів із природного матеріалу. Свято «Краса осені».

   Природа є основним фактором існування людини, вона й людство невіддільні одне від одного. Без природи життя неможливе. Природа без людини обійтися може, а людина – ні. Немає сумніву в тому, що виховання без природи теж немислиме. Це положення знайшло своє обґрунтування в науковій педагогіці, зокрема щодо її використання у вихованні дітей. Так, В.Сухомлинський писав: «Краса природи відіграє велику роль у вихованні дитини. Вона виховує в душі здатність відчувати, сприймати тонкощі, відтінки речей, явищ».

   Безпосередній контакт з довкіллям – найкращий шлях здобуття знань та виховання почуттів. Таке спілкування з природою примушує дитину думати, установлювати причинно-наслідкові зв’язки, здобувати реалістично-наукові знання.

   Важливо вже з дитинства виховувати у дітей відповідні естетичні смаки, щоб вони розуміли і вміли бачити красу довкілля, впізнавати рослини, дерева і кущі «в обличчя», були здатними читати «зелену книгу» природи.

   Любов до України і її природи – поняття нероздільні, і починається вона з того куточка землі, де людина народилася, живе і працює. Від рівня знань, культури і патріотизму залежить, чи зуміємо ми залікувати криваві рани природи, чи вистачить у нас снаги, щоб зазеленіли молодими лісами і садами всі пустирі, відродилися ріки і водойми.

   У процесі формування усвідомленого уявлення дітей про природу провідна роль належить дорослим – батькам, вчителям, які виступають, не лише як носії знань, а й як зразок для наслідування способів, дій, прийомів, функцій. Працюючи за В. Сухомлинським, педагоги повинні вчити дітей любити природу, жити за законами природи. Жоден з вихователів не в праві байдуже пройти мимо квітки, яка тільки-но зацвіла.

   Повинен завжди звернути увагу дітей на те, що в цьому році чомусь дуже багато метеликів літає над клумбами і запитати у дітей: «Чому? Як ви гадаєте?» - А думок почує у відповідь безліч.

   Школа сьогодні вимагає від педагогів творчого підходу до роботи з учнями. Мабуть, тому метод проектів посідає все більш вагоме місце в педагогічній практиці. Цей метод дає змогу формувати творчу особистість, розвивати комунікативні здібності дитини, створює умови для творчої самореалізації, сприяє розвитку інтелектуальних здібностей, пробуджує і розвиває в дитині талант реалізує її соціальні потреби, формує мотивацію до навчання.

   Робота над проектом об’єднує дітей, сприяє толерантному ставленню один до одного. Водночас це не тільки творчий і пізнавальний процес, а й відчуття радості і свята.

   Багату палітру кольорів дарує нам осінь, коли природа одягається у розкішне вбрання. Осінь зачаровує і дітей, і дорослих. Тому не випадково учні третіх класів обрали тему проекту «Осінь у гості завітала». Працюючи над проектом, діти перечитали багато додаткової літератури про цю пору року, спостерігали за змінами у живій та неживій природі восени, за народним календарем, вивчали народні прикмети осені, добирали прислів'я, загадки, приказки, збирали природній матеріал, малювали малюнки про осінь.

   Робота над проектом «Осінь у гості завітала» допоможе дітям стати спостережливими, уважними ще краще пізнати красу осінньої пори. Адже душа дитини, яка вміє бачити красу, здатна робити добро в найвищих його проявах. А завдання кожного вчителя не тільки дати основи знань з програмних предметів, а й наповнити її серце добротою і щирістю, щоб вона себе відчувала частинкою цього світу, який нам дарує красу і дива, та щоб берегла і цінувала кожну хвилину свого життя на Землі.

Природа – це казка,
Природа - це диво.
Все для всіх у неї є.
Йди і ти у природу щасливо –
Людям радість вона дає.
У кожну пору вона чарівна ,
Придивляйся, пізнавай.
Природа гарна, тиха, дивна –
Вчися і спостерігай.

Місяць семи погод

   Назва першого місяця осені пов'язана з вересом — рослиною, вельми поширеною на Поліссі. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця жовтня. Але найпишніше рожево-бузкове суцвіття вкриває соснові бори, торф'яники та піщані пагорби саме у вересні. Верес, як і липові гаї, є вельми цінним медоносом.

   Щоправда, у наших краях вересовий мед не вельми шанують за його гіркуватий присмак. Проте в інших народів, зокрема французів, солодкий продукт, зібраний з вересу, вважається справжнім делікатесом.

Отже, на думку філологів, назва початкового місяця осені безпосередньо пов'язана з буйним цвітінням вересу.

Сучасна назва вересня в нашому календарі закріпилася відносно недавно — на початку нинішнього століття. До цього в кожному регіоні були свої, «домашні», наклички. У давньоруській мові зустрічаємо офіційну назву руєн, а по-народному — ревун. Поряд з цим уживалася й назва зарев. Ті й ті наклички, за твердженням мовознавців, походять од жовтого кольору (саме о цій порі починає жовтіти листя) та руєнія (ревіння) оленів і лосів, котрі влаштовували цієї пори шлюбні герці.

Книжна мова періоду Київської Русі фіксує також назву варєснець. Дехто вважає, що його походження пов'язане з першими паморозками, які характерні для вересня.

На західноукраїнських землях відомі назви маїк (починають маятися, тобто зеленіти, ранні сходи озимини) і сівень — пора масового висівання озимого збіжжя. Іноді вересень називали йбабським (бабиним) літом, а також покрійником — від свята Покрови, котре припадає на 1 жовтня старого стилю. Під цю пору земля вже покривається опалим листям.

Із середини вересня відлітають у вирій птахи. Наші пращури, побачивши в небі ключ журавлів, приказували:

— З чужої сторононьки вертайтеся додомоньку!

При цьому годилося загорнути в хустину грудочку землі й тримати її до весни.
Помітивши перший журавлиний ключ, що повертався з вирію, ту грудочку одразу закопували в полі чи городі. Це означало, що весна буде щедрою й буйною.

   На цей місяць припадає день осіннього сонцестояння – 21 вересня тривалість дня і ночі однакова.

   З приходом вересня в природі відбуваються істотні зміни. Прохолодними стають ночі, нерідко вранці над левадами зависають густі тумани, падають на землю перші приморозки.

   Цей місяць вважається особливо вередливим. Він може подарувати яскраве сонце і забивні дощі, прохолодну ніч і теплий тихий день — коли над головами пливе павутиння, так зване «бабине літо». Не випадково про нього кажуть: «Вересневий час — сім погод  у нас: сіє, гріє, віє, туманіє, холодніє, гуде ще й згори йде!»

У південний край землі
Відлітають журавлі,
Знов лункий шкільний дзвінок
Нас покликав на урок.
Як цей місяць звати?
Прошу відгадати.
(Вересень)

Жовтень на весілля багатий

Жовтень – середина осені, пора останнього листопаду і першої пороші.

Українська назва цього місяця – від «жовтіє ліс».

Жовтень фарби позичає,
Малювати всіх навчає.
Листя роздаровує,
Золотом розмальовує.
(М. Сингаївський)

   Ненав'язливо, але впевнено увійшла в свої права осінь, котру ознаменував один з найшанованіших у слов'ян місяців — жовтень. У сучасному місяцеслові він посідає, як відомо, десяту позицію. Латинська ж назва, що нею користуються нині чимало народів, фіксує його лише восьмим — «октобер».

   Українська назва другого осіннього місяця, на відміну від латинської, не потребує будь-яких пояснень. Довколишні гаї вже зодягнися в яскравий привабливий жовтогарячий колір з усіма його відтінками. Назва жовтень, як стверджують давні джерела, була відома ще з часів Київської Русі.

   Поруч з нею вживалося й слово паздерник. Воно походить од спільнослов'янського «паздер», тобто костриця. Саме о цій порі починали масово переробляти льон та коноплі. Вилежані під осінніми дощами та вітрами стебла сушили в печі, потім їх м'яли на терницях та голіруч, щоб очистити волокно від костриці. Цей процес ще й досі в глибинних поліських селах називають «паздерництвом». В Україні побутували й регіональні місяценазви. Серед найвідоміших —грязень (від грузьких доріг), хмурень (надмірно похмурих днів), листопадник (період опадання листя), зазимник (появи перших відчутних заморозків).

Одначе найточнішою, напевно, можна вважати народну назву — весільник.

   Той, хто добре обізнаний з українською народною обрядовістю, достеменно знає, що, починаючи від Покрови, тобто 14 жовтня, вже дозволялося справляти весілля.

У народі так і казали: «Жовтень на весілля багатий».

Жовтень

Тихо осінь ходить гаєм,
Ліс довкола аж горить,
Ясен листя осипає,
Дуб нахмурений стоїть.
І береза над потоком
Стала наче золота.
Вітер, мовби ненароком,
Їй косиці розпліта.
(Н. Приходько)

Осінній клен

Знов золоті листочки клена
Летять на землю і на мене.
Такі тендітні та сумні.
Летять, кружляючи крилато,
І, мов сліди качиних лапок,
Лягають тихо на землі.
(А. Костецький)

Зимі рідний брат

Про них так і кажуть: березень і листопад - як братові брат. У цьому є сенс — останній місяць осені з нестійким  характером чимось скидається на перший весняний, обидва відмежовують різні пори року. Якщо, скажімо, березень запрошує в гості весну, то листопад замикає ворота осені. Тож і мовиться, що він «жовтню син, а зимі — рідний брат».

   Генеалогія місяця досить давня й цікава. Для переважної більшості європейських мов він має спільний латинський корінь «новем», бо займав дев'яту («новембер») позицію в літочисленні Стародавнього Риму. Проте в багатьох слов'янських мовах, зокрема в українській, листопад набув цілком самостійної назви. Під цю пору з дерев опадає останнє листя, ліс стає незатишним, непривітним, природа біологічно налаштовується на зимовий спочинок. Отже, українська назва осіннього місяця – від «падає лист». Цієї пори пізно розвидняється, рано сутеніє. У народі кажуть: «У листопаді світанок з сутінками серед дня зустрічаються». Поки не випав сніг, ночі дуже темні. Вдень сонце не завжди виглядає з-за хмар, а коли й світить, то не гріє, як улітку.

   Одначе листопад в Україні не завжди збігається з періодом падолисту. Скоріше така назва пасувала б жовтню. Зрештою, воно так і було у давнину. Ще за Київської Русі його називали груднем, а сучасний грудень — студнем. Чому ж тоді нинішній місяцелік в Україні прибрав цю не зовсім точну назву? Справа в тім, що за основу сучасного календаря було взято західноукраїнський поділ часу. А саме там завершальний місяць осені зберіг нинішню накличку.

Досить цікавими є й регіональні назви листопада — напівзимник, ворота зими, грудкотрус, листопадень, падолист. На українському Поліссі довгий час зберігалася ще одна назва листопада — братчини. Для сучасників слово це майже незнане. Хоч раніше воно віддзеркалювало глибокий зміст. Саме так називали гуртівні обрядодійства, що їх влаштовували в кінці осені.

   З початком листопада для хліборобів наставала пора відносного перепочинку. Зібрано врожай, зроблено припаси для тварин, спочиває примерзла нива, а, отже, можна зібратися в гурт, повеселитися, поспівати. Обряд братчини стосувався, зокрема, оглядин зими і зустрічі першого снігу, так звані «обнови самоткані». Ця дія чимось нагадувала храмове свято, але мала інший зміст. До цього дня — переважно це було на Михайла (21 листопада) — в селах готували медові напої. На свято сходилися всі мешканці, які брали участь у колективних іграх, пов'язаних із зустріччю зими та першого снігу.

   Листопад, падолист, напівзимник. Це — місяць, для якого в знадобі і віз, і сани. Тому й кажуть:«Листопад — вересню онук, жовтню — син, а зимі — рідний брат».

    Останній місяць осені називають ще «сутінками року». Називають так тому, що він зимі заспів, бо їй двері відчиняє.

   Листопад – ворота зими. Нерідко буває, що сніг випадає і замерзають калюжі після першого морозу.

   А ще останній місяць осені – льодовий коваль. Його справа – землю закувати, мости на водах навести. Це місяць бездоріжжя – ані колеса, ані полоза не любить.

   Пізньої осені – сім погод на дворі: сіє, віє, крутить, каламутить, завиває, зверху ллє і знизу мете. Ось через це листопад називають строкатим місяцем: дощ, сніг, мороз, відлига. Де сніжком земля вкрита, де ще гола. Зима з осінню бореться.

Листопад

Листя з лип і беріз
Осипається.
За стебло верболіз
Зачіпається.
Стали трави, стежки
Золотистими,
А тоненькі гілки –
Та й безлистими.
А як буде весні путь простелено,
Знов на гіллі
Стане зелено.
(Я. Купала)

Зміни у природі восени

§  Календарна осінь складається з трьох місяців – вересня, жовтня, листопада. В Україні календарна осінь розпочинається 1 вересня і закінчується 30 листопада. Астрономічна осінь настає пізніше за календарну – з 23 вересня. На 22 – 23 вересня припадає осіннє рівнодення.

§  Кліматична осінь не має чітких дат початку та закінчення, адже в природі вона починається в різні строки. То раніше, то пізніше опадає листя з дерев, відлітають на південь перелітні птахи, ховаються на зиму комахи та інші тварини. В Україні кліматична осінь починається після переходу температури повітря після 15 градусів у бік зниження. На більшості території України це відбувається в перші десять днів вересня.

§  Осінь розподіляють на два періоди. Перший період – золота, радісна осінь. Другий – сіра, сумна, похмура осінь. В Україні на початку осені зазвичай панує суха, сонячна погода. Часто температура повітря перевищує 20 градусів. Тоді настає бабине літо.

§  Восени дні стають коротшими, а ночі – довшими. 23 вересня день і ніч однакові, вони тривають по 12 годин, тому 23 вересня називають днем осіннього рівнодення. Після цього дня ніч стає все довшою і довшою, а день помітно скорочується. Сонце піднімається вже не так високо, як влітку, тому його промені вже слабше прогрівають землю. Температура повітря знижується. Негода настає наприкінці осені.

§   

Вересень

Ось і перший місяць осені завітав ... Вересень - місяць двоїстий. Він одним оком на літо дивиться, а іншим на зиму поглядає. Тане річна серпанок, оманливе-синє небо, здавалося б, обіцяє довгий тепло ...
Вересень в давнину називали желтнем, Жовтні, тому що велика частина дерев одягається у вересні в шати жовтих відтінків , та й трави жовтіють. Середину вересня і зараз називають «бабське літо». У цей час часто стоїть тепла сонячна погода, наче літо йти не збирається. На Стародавньої Русі вересня звали «листопадом», тому що на землю падали перші листочки. Наступала золота осінь. Ліси, сади, парки втрачають листя і стають прозорими. Народна приказка з сумом констатує: «У вересні та лист на дереві не тримається» . Дереву ніхто не говорить, коли треба скидати листя. Короткі осінні дні ніби порушують у рослині якийсь перемикач. Зелений колір змінюється на червоний. Чим сильніше пожовтів чи почервонів листок, тим швидше він обривається. І приходить мить, коли досить лише доторкнутися до листочка, і він відразу ж падає з гілки разом з черешком. Що ж сталося? Виявляється, восени в основі черешка, в тому місці, де він прикріплюється до гілки, з’явився так званий корковий шар. Він як перегородка відокремив черешок від гілки. Тепер тільки декілька тонких волокнинок з’єднують черешок листка з гілкою. Навіть легкий вітерець обриває ці волокнинки. Листя опадає.
   Із середини вересня відлітають у вирій птахи: дрібні птахи – великими зграями, качки – прямою шеренгою, гуси – вервечкою, а журавлі довжелезним кутом, або ключем. Наші предки побачивши в небі ключ журавлів, приказували, - «Із чужої сторононьки повертайтесь додолоньку».
   У другій половині вересня ночі стають холодними, і середньодобова температура повітря знижується до +10⁰С. Вже мало кого тягне купатися у відкритих водоймах, вода робиться помітно холодніше.
   28 вересня святкували Здвиження. В цей день люди намагалися не ходити до лісу, бо начебто о цій порі збираються гурти вужі, гадюки, ящірки і інше гаддя. На своїх збіговиськах вони радяться як і де перезимувати. Легенда застерігає: якщо в цей день натрапити на таке кудло то змії можуть покусати. Ця оповідка цікава тим, що власне після Здвиження плазуни налаштовуються на зимову сплячку.

Жовтень

   Ну от і наступив мінливий, непередбачений жовтень. То він посміхається, то плаче. Назва місяця говорить сама за себе, адже в цей час усе в природі вбирається у жовтогарячий колір, і стає так гарно, немов у казці. На сонечку все іскриться і блищить, мов золото. Стоять замріяні жовті клени, чарівні берізки, червоно-жовті вишні. Тому і назвали цей місяць жовтнем! До цього дня треба було посіяти озимину і закінчити ще багато робіт.
   Господарює жовтень по всій землі, одягає в казкове вбрання усе навколо: і сади, і ліси, і луки і гори. То щедрим сонечком засвітить, то холодом завіє, то небо засиніє невимовною красою, а то сірими хмарами укриється і давай кропити рясним дощем, холодним і нудним, а вітер зірветься і починає трясти з дерев золоту красу осені. А вранці — глянеш у вікно, а на траві і квітах — сива паморозь ночувала і приморозила чарівні й пишні жоржини. А в затінку холод сховався і сидить, чекає, доки сонечко зайде за хмарку, тоді він одразу і розіллється повсюди, щоб дошкулити всім.
    А сонечко ходить все нижче та нижче. Може, воно притомилося за літо? Може, воно хоче відпочити і тому нема в нього сили світити так яскраво і гріти землю? Мабуть, так. Воно все частіше спочиває десь за хмарою і не показується. Від того сумно і холодно. Та ось, коли воно вийде на чисте небо і усміхнеться промінцями чарівно і ніжно — все відразу засміється у відповідь, спалахне клен яскравим полум’ям жовтого листя, зашелестить червонястий дуб своїми листочками до сонця радісно і щасливо. А квіти розправлять пелюсточки, простягнуть замерзлі гілочки-рученята до сонечка, зігріють і проспівають веселу пісеньку — славу сонцю.
   От і жовтень, такий чарівний і неповторний; то яскравий, то похмурий, урожайний, казковий і грибний.
   Завершувалися польові роботи, худоба переводився в стійла, у будинках начитали палити печі, дівчини всідалися за пряжу й посиденьки.
На Покрив останній журавлиний клин летить у теплі краї. «Курли-Курли», — кричать журавлі, пролітаючи над рідними місцями, мабуть, так вони прощаються з батьківщиною й з нами до весни.

Листопад

   Листопад пристосовує дерева до зими.
   Зміна кольору листя починається при зниженні температури. Це є результатом руйнації хлорофілу, що зумовлює його зелене забарвлення, та проявлення пігментів, які надають листю червоного та оранжевого кольору.
У сонячні, теплі дні після перших заморозків листя набуває багряного, жовтогарячого, жовтого та золотистого забарвлення, стає дуже ошатним та гарним на вигляд. «Золотою осінню» називають цю пору.
   Після перших приморозків та помітного похолодання під час поривів вітру листя легко відділяється від гілки. Починається масовий падолист, і земля вкривається шаром сухого хрусткого листя. Що відбулося?
   Виявляється, восени в основі черешка, у тому місці, де він прикріплюється до гілки, з’явився так званий пробковий шар. Він, як перегородка, відділив черешок від гілки. Тепер лише кілька тонких волоконець з’єднують черешок листка з гілкою. Навіть легкий подих вітру обриває ці волоконця. Листя опадає.

Погода восени

   Друга половина вересня — приблизний термін настання перших заморозків. У цей час дні зазвичай ясні, теплі, а ночі холодні. Повітря буває сухим, чистим і прозорим.
   У другій половині жовтня починається помітне похолодання, зникають купчасті хмаринки, небо вкривається низькими хмарами, що застилають його суцільною сірою пеленою. Все частіше відбуваються опади, переважно у вигляді тривалих дрібних дощів.

Чому осіннє листя змінює колір

   Ще задовго до тріскучих морозів дерева вже починають поступово скидати листя. Йде підготовка до листопаду. З листям відбуваються дивовижні перетворення. Воно починає жовкнути, червоніти, набувати коричневих відтінків, хоча ніхто не додає в його соки кольорової фарби. А справа в тому, що жовта фарба знаходиться в листі завжди, тільки влітку жовтий колір непомітний. Він пригнічується більш сильним кольором — зеленим.
   Зелений колір листю надає особлива речовина — хлорофіл, який постійно руйнується і знову утворюється в живому листку. Але відбувається це на світлі.
Влітку сонце світить довго. Листок весь час залишається зеленим. А з настанням осені ночі подовжуються. Рослини отримують все менше світла. Хлорофіл руйнується, але вдень не встигає відновитися. Зелений колір зникає, і помітним стає жовтий: листок жовтіє.
   До чого ж осіннє листя багате своїми фарбами! А яскравість осіннього листя залежить від погоди. Якщо осінь тривала, дощова — колір листя від надлишку вологи та нестачі світла буде тьмяним, невиразним. Якщо ж холодні ночі чергуються з ясними сонячними днями, то і фарби будуть соковитими, яскравими.

Навіщо деревам скидати листя?

   Деревам потрібно дуже багато води. Волога, яку всмоктує з ґрунту коріння, підіймається стовбуром до гілок та листя і нарешті випаровується. Втрачаючи листя, дерева захищаються від «зимової посухи». Немає на дереві листя — немає і такого великого випаровування води. Узимку стільки вологи з ґрунту не отримаєш. Зима для дерев не лише холодна, але й, головне, посушлива пора року.Сосна та ялина економно випаровують воду, тому легко переносять зимовий «водяний голод».
   Падолист потрібен деревам і з лікувальною метою. Разом з водою дерева всмоктують з ґрунту різноманітні мінеральні солі. Надлишки накопичуються в листі, на кшталт попелу в топках печей. Якби листя не опадало, дерева могли отруїти самі себе.

Поширення плодів та насіння

   Восени квітів стає менше, зате кількість плодів зростає. Рясно вкриті крилатим насінням липи, ясени та клени.
   Плоди та насіння більшості дерев розповсюджує вітер.
   Деякі трав’янисті рослини (кульбаба, аїр) мають на плодах «парашути» — летючі пухнасті парасольки, які дозволяють їм переміщатись у сухому повітрі.         Потрапляючи у вологу атмосферу, волоски «парашута» злипаються, і плід падає на землю.
   Соковиті плоди черемхи, горобини, глоду та інших рослин охоче поїдають багато птахів та тварин. Насіння не перетравлюється, із кишечника тварин виходить цілим — неушкодженим (часто дуже далеко від рослини, на якій дозріло та було з’їдене).
   Плоди лопуха, череди поширюються тваринами, до шерсті яких вони чіпляються за допомогою гачків. Іноді розносить ці плоди на одязі й людина.

Птахи та звірі

   Перелітні птахи відлітають на південь: шпак, ластівка, грак, лелека, соловей, зозуля, дрізд,жайворонок стриж тощо.
   Зимуючі пташки перебираються ближче до житла людини (горобці, ворони, голуби, синички). У лісі та в парку з’являються північні гості — снігурі.

Народні прикмети та приказки

Прикмети неповторні осінь має,
Вона своїми чарами вражає,
Ну як про це пісень не проспівати,
Коли в природі сумно і бентежно?
Красу у віршах хочем передати,
Бо землю любим ми свою безмежно!

   З давнiх-давен люди не в ладу з погодою, бо ж дощ, як правило, йде не тодi, коли просять, а коли косять: i тепло й холод настають не в пору. Нiби все наперекiр людинi. Ослiпленi яскравою блискавкою, приголомшенi громовицею, нашi далекi предки у вiдчайдушному поривi кидали в небо списи, стрiли. Пробували небесний вогонь "залякати" вогнем земним - запалювали лiси. Орють i сiють нашi предки майже сiм тисяч рокiв. Завжди їм був конче потрiбен "прогноз" на завтра, на мiсяць, на рiк: i помiтили, що природа сама пiдказує, коли яка буде погода. Птахи, тварини передчувають змiни в атмосферi. Комахи ж вимушенi бути "синоптиками", бо їхнє iснування цiлковито залежить вiд температури, вологостi, повiтря, освiтлення. Пасiчники знають: бджоли не летять у поле на негоду. А не летять тому, що багато квiток перед дощем закриваються, отож нектару бджолi не набрати. Так, рослини теж по своєму реагують на змiну погоди. Однi перед дощем закриваються, щоб захистити пилок i зменшити вивiтрювання тепла; другi - при високiй вологостi повiтря, скорочують випаровування; третi - "плачуть"; четвертi - змiнюють форму й положення листя. За тисячолiття скарбниця хлiборобської мудростi поповнилась перевiреними досвiдом прикметами, що мають не лише практичну, а й наукову цiннiсть.

   З самого раннього дитинства ми чуємо про багатовікову мудрість нашого народу, відображеної у величезній кількості найрізноманітніших прикмет. Слово «прикмета» походить від дієслова «примічати», тобто помічати особливості, закономірності. Існують прикмети, що дозволяють передбачити погоду, врожай, що допомагають не заблукати в лісі, знайти рибне місце, дізнатися, чи буде зима холодною, літо - спекотним. У коротких, але точних, прикметах відбилися тривалі і пильні спостереження людей за різними природними явищами.

Прикмети та приказки вересня

§  У вересні тримайся міцніше за каптан.

§  У вересні вдень погоже, та вранці негоже.

§  У вересні лист на дереві не тримається.

§  У вересні ліс рідше і пташиний голос тихіше.

§  У вересні літо закінчується, осінь починається.

§  У вересні одна ягода, та й та - гірка горобина.

§  У вересні синиця просить осінь у гості.

§  Грім у вересні - до довгої осені.

§  Грім у вересні віщує теплу осінь.

§  Багато павутиння на бабине літо - до ясної осені та холодної зими.

§  Вересень - вечір року.

§  Вересень каптан з плеча зриває, кожух одягає.

§  Вересня красне літо проводжає, осінь золоту зустрічає.

§  Вересень - лістопаднік.

Прикмети та приказки жовтня

§  Швидко тане жовтневий день - не прив'яжеш за тин.

§  У жовтні до обіду осінь, а після обіду зима.

§  У жовтні ні на колесах, ні на санях.

§  Жовтень на рябій кобилі їздить: ні колеса, ні полоза не любить.

§  У жовтні з сонцем розпрощався, ближче до печі підбирайся.

§  Грім у жовтні віщує безсніжну, коротку і м'яку зиму.

§  Якщо в жовтні лист з берези та дуба опаденечисто - чекай сувору зиму.

§  Жовтня землю покриє де листком, де сніжком .

§  У жовтні до обіду осінь, а після полудня зимонька-зима.

§  Місяць почервонів - чекай вітру-шибеника.

§  Осінній іній - до сухої, сонячної погоди.

§  Якщо горіхів багато, а грибів мало - зима буде суворою.

§   

Прикмети та приказки листопада

§  У листопаді зима з осінню бореться.

§  У листопаді перший міцний сніг випадає за ніч.

§  У листопаді світанок з сутінками серед дня зустрічається .

§  У листопаді сонце крізь сльози і "білих мух" посміхається.

§  У листопаді з ранку може дощ дощитиме, а до вечора заметами сніг лежатиме.

§  У листопаді тепло морозу не наказ.

§  Коли в листопаді небо заплаче, то слідом за дощем і зима прийде.

§  Комарі в листопаді - буде м'якою зима.

§  Хто в листопаді не мерзне, той і в грудні не замерзне.

§  Невелика у листопаді кузня, а на всі річки кайдани кує.

§  Не диво в листопаді білі мухи (сніг).

§  Листопада грудня рідний брат, вересню онук.

§  Листопад - бездорожнік: то сніг, то бруд, то бруд, то сніг - ні колесу, ні полоз немає ходу.

§  У листопаді снігу надує - хліба прибуде.

§  Листопад - вересня онук, жовтню син, зимі рідний батечко.

§   

Прислів'я, приказки та народні прикмети про осінь

§  Вересень слухає погоду січня.

§  Восени багач, а навесні прохач.

§  Восени день блисне, а три кисне.

§  Восени і в горобця є питво.

§  Восени й горобець багатий.

§  Восени листопад швидко минув - чекай суворої зими.

§  В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, крутить, мутить, припікає й поливає.

§  Грім у вересні віщує теплу осінь.

§  Дощ у вересні - півголоду, а посуха цілий голод робить.

§  Жовтень ходить по краю, та виганяє птиць із гаю.

§  Летять у вересні гуси - зиму на хвості несуть.

§  Листопад - вересню онук, жовтню син, а зимі рідний брат.

§  Осінній іній - на суху й сонячну погоду.

§  Осінь збирає, а весна поїдає.

§  Осінь усьому лік веде.

§  Павутиння стелиться по рослинах - чекай суворої зими.

§  Пищить снігур у листопаді - скоро й зимі будем раді.

§  Плети влітку рукавиці - в листопаді пригодиться.

§  У вересні дощ зі сходу зазирає й тікає, а південний свою справу знає.

§  У вересні ложка води робить два болота.

§  У листопаді згодиться і старий кожух, а навесні і старий кінь.

§  У листопаді як зазиміє, то й жаба оніміє.

§  Як вересніє, то i дощик сіє.

§  Як листопад дерев не обтрусить - довга зима бути мусить.

§  Як листя жовтіє, то поле сумніє. 

Загадки та цікаві відомості про овочі

   На городах уже зібрані гарбузи, викопана картопля, зрубана капуста на грядках. Зібраний багатший урожай. І зараз ми підслухаємо про що розмовляють овочі на городі. Ми дізнаємось звідки до нас прийшли такі гарні овочі і на скільки вони корисні.
   Овочі самі про це розкажуть.

Загадка

В земляній сиджу коморі
А коса моя надворі (морква).

   Ще за 200 років до.н.е цю рослину знали греки, римляни. Прийшла вона до нас з Південної Європи та Північної Африки. У моркві міститься майже всі відомі вітаміни. Але найбільше у ній каротину.
   Дорослій людині достатньо з’їсти 80-100 грам свіжої морквини на день.

Загадка

Де засапано, де сколото
По балках, по пагорбах
Цвіте воно, як золото
Плоди на нім, мов яблука (помідори).

   Батьківщина помідорів – Пд. Америка. Перуанські індіанці використовували їх у їжу ще у 5 столітті до.н.е. іспанські мореплавці привезли помідори до Європи. У Іспанії та Португалії помідори називають яблука. Дуже довго помідори не їли, бо думали, що вони отруйні.

Загадка

Вузлувата і листата,
А доспіє – головата.
На нозі одній стоїть
Сто сорочок на ній (капуста).

   Капуста має головчасту форму. Листки капусти гіркуваті. Використовують її у свіжому, вареному вигляді. Особливо цінна для дітей і старих людей.

Загадка

Я кругленький хлопчик
Як у мишки – хвостик.
Червоненький я на вроду
Хочу в борщик із городу (буряк)

   Буряк повсюди відомий городній овоч. Він росте на Середземномор’ї. Його знали за 2 тис.років.
Спочатку їли тільки листя. На Русь буряки завели з Візантії. З буряка готують холодний борщ.

Загадки

На хвилину у гості
Я б до друзів покотився,
Та прив’язаний за хвостик
З того дня як народився (гарбуз)

   Гарбуз – трав’яниста рослина родини гарбузових. Плід великий до 90 кг. Вирощують у Європі,
Пн. та Пд. Америці, Азії. Гарбуз прийшов із Центральної Америки.

Осінь – пора грибів

   Гриби, як відомо, дуже велика група організмів, що нараховує десятки тисяч видів. Людина споживає лише незначну їх частину. Їстівними вважають гриби, з яких після чищення і промивання можна готувати різні страви— смажити, тушкувати, варити, маринувати, солити.

   На Україні росте близько двохсот видів їстівних грибів. Та через необізнаність, упереджене ставлення до окремих видів знаходять своє застосування лише 10-15 видів.

   В лісах нашої країни зустрічаються білі гриби, підберезники, підосичники, маслюки, моховики, грузди, рижики, вовнянки, опеньки, лисички та інші.

   Це основні гриби, що попадають у кошик грибника. Тому початкуючому, недосвідченому «гриболову» треба спочатку навчитися розпізнавати хоча б кілька поширених видів грибів, які збирають у даній місцевості.

   Розпізнати гриб, визначити, чи їстівний він, до якого виду належить,можна за будовою, формою гриба, за його збарвлення,а також за часом і місцем, коли й де він росте.

   Білий гриб - один з найбільш цінних грибів. Росте в хвойних, листяних і змішаних лісах, звичайно на прогалинах і лісових узліссях, у рідкому молодому ялиннику, на вологому ґрунті з червня по жовтень. Забарвлення шляпки в дубових лісах темно-буре, у листяних - світло-буре, у соснових - темно-буре з фіолетовим відтінком, у ялинових - червонясто-буре. Нижня сторона капелюшка в молодих білих грибів біла, з віком жовтіє і нарешті стає жовтувато-зеленою. Ніжка білого гриба товста, біля основи розширюється, жовтуватого кольору з малюнком з білих прожилок. Білі гриби часто ростуть групами по декілька штук. Діаметр капелюшка білого гриба досягає 30 сантиметрів, діаметр ніжки в основі - 10 сантиметрів. Більше всього білих грибів буває як правило в другій половині серпня. Основний спосіб заготівлі білих грибів - сушіння. У сушеному виді білі гриби на відміну від інших грибів не темніють. Саме тому вони звуться "Білий гриб". Суп із сушених білих грибів дуже ароматний, поживний і корисний. Молоді білі гриби дуже смачні в маринованому виді. Свіжі білі гриби використовуються в смаженому виді і для готування супу.

   Підберезники ростуть у березових чи змішаним з березою лісах і в перелісках з червня по жовтень. Капелюшок плоско-опуклий. Верхня сторона капелюшка буває ясно-сіра, жовтувата чи темно-бура, майже чорна, знизу біла, з віком сіріє. М'якоть капелюшка біла, при зламі довго не темніє. Існує різновид підберезника, у якого м'якоть на зламі рожевіє. Ніжка сірувато-білого кольору з темними лусочками, у молодих грибів вона порівняно товста, але з віком витягається.
   Найкраще підберезники жарити. Капелюшки молодих грибів можна маринувати і сушити (але при сушінні гриби чорніють). З підберезників можна зварити смачний суп.

   Підосичники (червоноголовці) ростуть у листяних, найчастіше в осикових лісах, у березових перелісках іноді біля сосен з липня по жовтень. Капелюшок у молодих грибів напівкулястий, краями щільно прилягає до ніжки, з віком стає плоско-опуклим. Верхня сторона капелюшка пофарбована в оранжево-червоний чи в буровато-жовтий колір. Нижня сторона капелюшка біла, з віком сіріє. Ніжка потовщена донизу, міцна, біла з темними лусочками. М'якоть біла, на зламі синіє, потім стає темно-сірою чи чорною. Червоноголовці вживають для жарення, засолювання і сушіння (гриби при цьому сутеніють). Молодікрасноголовці добре маринувати. З червоноголовців можна зварити смачний суп.

   Маслюк. Інші назви: маслюк дійсний, маслюк звичайний, маслуха, маслюк, масляк, сосновик, чалиш. Росте в соснових борах уздовж доріг, на лісових узліссях, у сосновому молодняку з липня до пізньої осені. Віддає перевагу піщаним і суперпіщаним ґрунтам. Капелюшок діаметром до 10 см,гладкий, подушкопдібний, злегка опуклий, пізніше майже плоский, слизуватий. Низ капелюшка закритий плівкою, що з віком розривається й утворює кільце навколо ніжки. Шкірочка капелюшка начебто змазана олією (звідси і назва гриба), легко відокремлюється від капелюшка. М'якоть м'яка, ніжна, ледве кислувата, жовтуватого кольору, із приємним фруктовим запахом. Ніжка довжиною до 11см, товщиною до 3см, щільна, циліндрична, з білим кільцем, у старих грибів бурувата, небагато зерниста над кільцем, під кільцем гладка.
Подібності з отруйними і неїстівними грибами не має.

   Опеньки ростуть великими родинами на пеньках, на коренях, іноді уздовж тріщин хвойних і листяних дерев з кінця серпня до заморозків. Іноді можна знайти пеньок, цілком покритий опеньками як шапкою. Опеньки часто можна знайти в зарослях лісової кропиви. Капелюшок в опеньків зверху сірувато-жовтий, чи буруватий з лусочками, знизу пластинчастий, білий. Ніжка тонка з кільцем (залишок плівки, що у молодих грибів закриває нижню частину капелюшка. М'якоть біла з приємним запахом.
Опеньки можна жарити, сушити, солити. З опеньків виходить дуже смачний суп. Дрібні опеньки найкраще маринувати.

   Польський гриб має шапку 4-10 (12-15) см у діаметрі. Вона товстом'ясиста, напівсферична згодом опукло-розпростерта, темно-коричнева, різних відтінків, суха, у вологу погоду трохи клейкувата. Шкірка не знімається. Пори кутасті, білуваті, з часом жовтуваті, .зеленувато- або оливкувато-жовті, від дотику стають синювато зеленуватими,згодом коричнюватими. Ніжка кольору шапки або світліша, гола чи волокниста, іноді тонко луската, від дотику синіє. М'якуш білий або жовтуватий, під шкіркою темніший, при розрізуванні на повітрі трохи синіє, приємний на смак і запах.
   Поширений на Поліссі, в Лісостепу та в Прикарпатті.
   Росте у хвойних і мішаних (з сосною) лісах, переважно на піщаному ґрунті; у липні - жовтні.
   Дуже добрий їстівний гриб. Використовують свіжим (варять, смажать), про запас сушать, маринують

   Лисичка справжня – дуже поширений гриб з яскраво-жовтим,рідше з блідо-жовтим забарвленням. Капелюшок в розмірах 3-10 см, у вигляді вивернутої парасольки або воронки;ніжка майже зростається з головкою. Головна цінність лисички в тому,що цей гриб майже ніколи не буває червивим. Зростають лисички по всій території України з раннього літа до пізньої осені. Вони особливо люблять хвойні ліси,березові і мішані:ялицево-березові. Як і багато грибів,лисички ростуть сім'ями чи групами. Лисичка-одна з найбільш корисних грибів України,проте,в кулінарії він належить до третьої категорії,так як засвоюється не так добре,як скажімо,білий гриб. Щоб отримати максимум користі від лисички,рекомендується її якомога сильніше подрібнювати. Лисичка містить велику кількість вітаміну А,B,PP,безліч амінокислот і мікроелементів(міді і цинку),що сприяє поліпшенню зору,виліченню від «курячої сліпоти»,а також є профілактикою багатьох очних захворювань. Крім цього усього,речовини,що містяться в лисичках,покращують стан слизових оболонок,особливо очей,зволожують їх,і роблять їх стійкими до інфекційних захворювань. Речовини,що містяться в лисичках,використовують у фунготерапії. У Європі витяжками з лисичок лікують захворювання печінки і гепатит С.

   Чорні грузді ростуть великими родинами в змішаних і листяних лісах. Особливо часто чорні грузді зустрічаються у березових і в сосново-березових лісах. Капелюшок чорного груздя дуже щільний, м'ясистий, у центрі увігнутий, у старих грибів лійкоподібний, у молодих грибів з пухнастими краями, загнутими вниз. Забарвлення капелюшка темно-зелене чи чорне, нижня сторона капелюшка біла. У молодих чорних груздів райк нижньої сторони шляпки жовтуватого кольору. Ніжка коротка, товста, м'якоть біла з білим молочним соком. Діаметр капелюшка досягає 20 сантиметрів. Чорні грузді ростуть під шаром опалго листя і на поверхні звичайно можна побачити тільки самі великі грузді. Оскільки їхнє забарвлення зливаеться із кольором опалого листя, знайти чорні грузді досить важко. Їх можна знайти по характерних круглих горбках на шарі опалго листя. Якщо ви знайшли один чорний груздь, то потрібно дуже уважно оглянути землю навколо місця знахідки, і ви зможете знайти ще кілька груздів. Чорні грузді є одним мз найкращих грибів для засолювання. Перед засолюванням чорні грузді обовязково необхідно вимочувати в холодній, часто (4-5 разів у день) змінюваній воді протягом трьох діб, щоб з них вийшов гіркий молочний сік.

   Білі грузді ростуть великими родинами в соснових і листяних лісах. Капелюшок груздя щільний, м'ясистий, у центрі увігнутий, у старих грибів лійкоподібна, пухнаста, з кошлатими краями, загнутими вниз. Забарвлення капелюшка біле чи жовтувато-біле, нижня сторона капелюшка біла. Ніжка коротка, товста, м'якоть біла з білим молочним соком. Діаметр капелюшка досягає 20 сантиметрів. Грузді ростуть під шаром опалого листя і на поверхні звичайно можна побачити тільки самі великі грузді. Грузді можна знайти по характерних круглих горбках на шарі опалого листя. Якщо ви знайшли один груздь, то потрібно дуже уважно оглянути землю навколо місця знахідки, і ви зможете знайти ще кілька. Частіше грузді ростуть на положистих схилах, що порослі змішаним лісом. Грузді є одним із найкращих грибів для засолювання. Перед засолюванням грузді обовязково необхідно вимочувати в холодній, часто (4-5 разів у день) змінюваній воді протягом трьох діб, щоб з них вийшов гіркий молочний сік.

   Волнушки ростуть у березових і змішаним з березою лісах. Капелюшок рожевий чи блідо-рожевий, у центрі втиснений, пухнастий з кошлатими загорненими краями. Пластинки на нижній стороні капелюшка теж рожеві чи жовтуваті. Ніжка рожева. М'якоть білувата з білим молочним соком.
Волнушки використовуються для засолювання. Перед засолюванням волнушки необхідно вимочувати в холодній часто (4-5 разів у день) змінюваній воді протягом двох діб, щоб з них вийшов гіркий молочний сік.

   Печериці ростуть на перегнійному ґрунті, на гнойових і сміттєвих купах, у городах, на лугах, у доріг. Капелюшок м'ясисто-білий, із сіруватим чи розуватим відтінком з дрібними буруватими лусочками, у молодих грибів напівкруглий, потім стає зонтоподібним. М'якоть біла, на зламі рожевіє. Нижня сторона капелюшка (пластинки) у молодих грибів рожева, з віком стає червоно-бурою і коричневою. У молодих грибів нижня сторона капелюшка затягнута білою плівкою, що згодом розривається і залишається на ніжці у виді кільця. Ніжка біла щільна. Печериці можна розводити штучно за допомогою шматочків грибниці в спеціальних темних чи приміщеннях на грядках із гною. Печериці використовуються для готування других блюд, для сушіння і маринування.

Правила збирання та профілактика отруєння грибами

   Гриби – харчовий продукт, однак серед них багато є отруйних, які можуть викликати сильні отруєння, а іноді і смерть. Це такі гриби, як бліда поганка, мухомори, опеньки несправжні та багато інших.
   Бліда поганка - смертельно отруйний гриб. Шапинка зеленувата, жовтувата, біла, а плівчасті залишки покривала на ній бувають рідко. Пластинки до висихання грибу білі. Ніжка біла, з ніжним кільцем; внизу подібна на бульбу, з піхвою. М’якуш і споровий порошок білі. Бліду поганку легко сплутати з печерицями, зеленками та сироїжками.
   З білим грибом можна сплутати і такі неїстівні гриби як жовчний (гірчак) та чортів гриб. У них своєрідний неприємний запах. М’якуш на зломі стає рожевим, чого не має у білого гриба.

Обережно! Отруйні гриби!

Перша допомога при отруєнні грибами

   У хворих, що отруїлися грибами, спостерігаються такі спільні ознаки недуги: біль всередині, розлад шлунку, нудота, починається блювота, людина відчуває загальну слабкість. Спостерігається також зміна зіниць. Одна стає вужча, друга - ширша. Буває, що іноді у хворого з’являються зорові і слухові галюцинації, конвульсії, марення. Після збудження наступає втрата свідомості, при цьому спостерігається посмикування деяких м’язів, найчастіше обличчя і пальців рук.
Навіть при легкому отруєнні грибами треба негайно звернутися за медичною допомогою чи відправити хворого до лікарні. Часто від того, як швидко буде надано медичну допомогу, залежить життя людини. Дещо можна зробити хворому до того, як прийде лікар. Насамперед, треба прикласти до живота і ніг грілки. Щоб не допустити активного всмоктування отрути в організм, треба як найшвидше промити шлунок: дати випити хворому 3-4 склянки солоної води, а тоді визвати блювоту. Процедуру повторювати декілька разів.Після цього рекомендується дати хворому міцного чаю, кави або молока. Але поки прийде лікар, не годувати. І, звичайно, не можна давати хворому спиртних напоїв, оцет, бо вони сприяють всмоктуванню отрути. Щоб встановити причини отруєння, варто зберегти рештки грибів.

Профілактика отруєння грибами

1.     Збирайте тільки ті гриби, які добре знаєте.

2.     Ніколи не вживайте у їжу незнайомі гриби.

3.     Добре знайте відміни їстівних і отруйних грибів.

4.     Не збирайте ніяких грибів близько від залізничних і автомобільних шляхів, атомних і теплових електростанцій, великих промислових зон.

5.     Не купуйте на базарах суміші грибів із різних їх видів у якості грибної ікри, салатів, пирогів з грибами та інших виробів з подрібнених грибів.

Правила збирання грибів

1.     Збирайте в лісі лише ті гриби, про які ви знаєте напевне, що вони їстівні.

2.     Гриби, яких ви не знаєте чи які викликають у вас сумнів, не кладіть у їжу і не пробуйте сирими на смак.

3.     Ніколи не беріть і не їжте грибів, що мають біля основи ніжки подібне на бульбу потовщення, піхву (як у червоного мухомора), не куштуйте їх.

4.     Коли збираєте пластинчаті гриби, особливо сироїжки та лісові печериці, намагайтеся брати їх цілою ніжкою, щоб не допустити помилки, про яку згадано у попередньому пункті.

5.     Збираючи для засолювання вовнянки, чорнушки, грузді, підгрузді та інші гриби, що мають молочний сік, обов’язково вимочіть їх і добре виполощіть у холодній воді, аби вимити гірку, шкідливу для шлунку речовину. Те саме треба зробити з валуями, сироїжками, що мають їдкий, гіркий присмак, та із свинушками.

6.     Назбиравши сморжів і зморшків, не забувайте, що їх неодмінно слід перекип’ятити (7-10 хвилин) у воді, щоб виварити отруту; воду після кип’ятіння вилити.

7.     Ніколи не збирайте і не їжте грибів переслизлих, зморщених, червивих, зіпсованих.

8.     Не їжте сирих грибів.

Ні в якому разі не довіряйте таким помилковим тлумаченням:

§  отруйні гриби мають неприємний запах, а їстівні – приємний. Отруйні гриби мають як приємний, так і неприємний запах. Бліда поганка пахне майже так, як і печериця;

§  усі гриби в молодому віці їстівні;

§  личинки комах, черви і равлики не чіпають отруйних грибів. Личинки і слимаки поїдають як отруйні, так і їстівні гриби;

§  опущені у відвар грибів срібна ложка або срібна монета чорніє, якщо в каструлі є отруйні гриби. Потемніння срібних предметів залежить від хімічного впливу на срібло амінокислот, які є як в їстівних, так і в отруйних грибах;

§  цибуля або часник стають бурими, якщо варити їх разом з грибами, серед яких є отруйні. Побуріння чи почорніння цибулі і часнику залежить від наявності в грибах ферменту тирозинази, яка є як в їстівних, так і в отруйних грибах.;

§  отрута з грибів видаляється після кип’ятіння протягом кількох годин;

§  сушка, засолювання, маринування, теплова кулінарна обробка знешкоджують отруту в грибах

Народні свята осіннього циклу

   Український народ дуже працьовитий. Але в його буденному житті, попри всі негаразди, важливе місце посідають свята й урочистості, в яких втілюється душа народу, національні особливості і традиції українців. Вони урізноманітнюють і пожвавлюють будні, дають можливість відпочити, набратися духовної та творчої наснаги.

   Православні українці відзначають понад 20 релігійних свят, багато народних та сімейно-побутових. Деякі з них припадають на осінь.

ВЕРЕСЕНЬ

   Усікновення, гловосіки Іоанна Хрестителя (11). У цей день не працювали, особливо не сікли ножем чи сокирою всякий круглий овоч, котрий нагадує голову,— капусту, буряк, картоплю. їли лише пісні страви, а дехто й взагалі говів. Картоплю варили лише в мундирах, пекли гарбузи, а хліб лише відламували.
   Це період останніх гроз. Як чути грім, то має бути довга і тепла осінь.
   Поліщуки з цього дня збиралися на полювання вовків.

   Михайла Чудотворця (19). Намагалися не працювати, бо хто порушить закон, того неодмінно настигне лихо. Про це існує безліч переказів. У зв'язку з цим від Михайла починали справляти храмові свята, а отже, й варити питний мед («медовуху») і влаштовувати «кануни», тобто громадське розпродування медівки. Тому й казали: «До Михайла й толока файна».

   Друга Пречиста, Різдво Богородиці (21). Перша, як пам'ятаєте, була 28 серпня, а третя припадає на 4 грудня. Деінде другу Пречисту називали «осениною».
З цього дня вже можна було засилати сватів (весілля справляли тільки з Покрови). Звідси й поговірка: «Прийшла Пречиста — принесла старостів нечиста».
Пасічники в цей день остаточно утеплювали на зиму бджолині вулики, а власники овець вдруге проводили стрижку.
Прийшла перша Пречиста — одягла природа намисто, прийшла друга Пречиста— взяла комара нечиста, а прийшла третя Пречиста — стала діброва безлиста.
Внесе нечиста — не винесе і Пречиста.
Прийшла Пречиста — на дереві чисто, а прийде Покрова — на дереві голо.

   Воздвиження, Здвиження (27). Вважається, що в цей день остання птиця відлітає у вирій, а гаддя ховається в листя і залізає в землю, щоб перебути зиму. Але перед тим має відбутися рада, на якій зобов'язаний відзвітуватися за свої вчинки кожен плазун. Ті, хто не порушив протягом року даної обітниці, мають право спочивати до наступного Руфа — 21 квітня, коли гаддя знову вилізає із землі; натомість такі, що вжалили людей або тварин, не мають права на спочинок, бо їх «не бере земля», а відтак нечестивців проганяють геть; це особливо небезпечне гаддя — воно кидається під колеса, нападає на людей. Тому, вірячи в таку легенду, дітям забороняли ходити до лісу, щоб не зустрітися з «шатунами», а також не провалитись у яму, де мають зимувати плазуни. Якщо хтось провалиться, то буде цілу зиму лизати з ними «гадючий камінь».
Таких чи подібних легенд в народі існувало безліч. Певною мірою вони виховували в дітей любов до природи, до всього живого, що оточує нас.
На Закарпатті Здвиження було останнім днем заготівлі горіхів («бо залишилися лише не червиві») та яблук, котрі тримали на зиму. З цього дня починають відлітати дикі гуси.
Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай.
Хто не обсіявся до Чесного Хреста (так у народі називали це свято), той не варт собачого хвоста.
На Закарпатті Здвиження було останнім днем заготівлі горіхів («бо залишилися лише не червиві») та яблук, котрі тримали на зиму. З цього дня починають відлітати дикі гуси.
Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай.
Хто не обсіявся до Чесного Хреста (так у народі називали це свято), той не варт собачого хвоста.

   Віри, Надії, Любові та їх матері Софії (30). Жінки не починали будь-якої важливої роботи.

ЖОВТЕНЬ

   Покрова (14). З Покрови починалися вечорниці, котрі тривали до Великодня, і весілля, які тривали до пилипівських заговин (27.11). Це була пора наймасовіших шлюбів. Тому й казали: «Прийшла Пречиста (з цього часу можна було засилати сватів) — несе старостів нечиста, а як прийде Покрова — зареве дівка, як корова».
Цікаву молитву, котру виголошували напередодні Покрови дівчата, що збиралися заміж, записав од своєї матері Ганни Трохимівни Скрипки фольклорист В. М. Скрипка. Ввечері юнка, ставши перед образами, причитувала:
На Покрову в південних губерніях України закінчувався термін найманих робітників («строкачів») і зголошувався новий («зимовий»), котрий тривав до весняного Миколи.Ввечері, напередодні Покрови, господарі тричі кидали через хату шмат кізяка, «щоб оселя була не курна», а вдосвіта спалювали його в печі, «аби взимку сухою була хата»; якщо житло сиріло, то на Покрову вирізали чотири дернини, клали їх на горищі по всіх кутках травою вниз, «щоб сухо в хаті було».
У Карпатах на Покрову поверталися з полонин пастуші отари.
Яка" погода на Покрову, такою буде і зима.
Якщо в цей день сніг не покрив землю — не покриє в листопаді та грудні.
Якщо до цього дня не опаде з вишень листя — на теплу зиму.
Зранку вітер з півдня, а по обіді із півночі — початок зими буде теплим, але згодом похолодає.
Якщо вітер з півдня низовий — зима буде теплою, з півночі горішній — холодною, із заходу — сніжною; коли ж протягом дня вітер змінюватиме напрямок, зима буде нестійкою.

Святая Покрівонько,
Покрий мені голівоньку
Оце осінню.
Хоч і драною хустиною,
Аби з хорошою дитиною,
Щоб із сторони.
Щоб свекорко, як батенько,
До мене були,
Свекрівонька, як матінка.
Мене прийняли,
Щоб діверки та зовиці,
Мов братики і сестриці.
До мене були.
Щоб ділечко поробила,
Чужій сім'ї догодила,
Всім мила була.
Не лаяна і не бита.
Нагодована і вкрита
Спатоньки лягла.

ЛИСТОПАД

   Дмитра, Змитра (8). Жіноче свято. Проте з Дмитром пов'язані завершальні обряди тваринників. З цього дня свійських тварин уже не вигонили на пасовиська. Господарі остаточно розраховувалися з пастухами, а останні врочисто святкували завершення сезону.
До Дмитра ще дозволялося засилати сватів, а після цього починалися запусти (заговини), а тому закінчувались і весілля. На цю подію народ створив чимало дотепних прислів'їв та приказок.
До Дмитра дівка хитра, а після ще хитріша; ...а по Дмитрі — лавку витри; ...хоч кісся витри; ...хоч кахлі витри; ...хочкалгу витри; ...хоч комин витри; ...хоч нею губи втри; ...хоч чобіт витри; ...а по Дмитрі хоч сім за цибулю.

   Михайла (21). Михайло неодмінно має сповістити про зиму, бо «приїжджає на білому коні». На Закарпатті останню суботу перед Михайлом називають «задушною». Жінки беруть до церкви по чотири калачі і відправляють службу по небіжчиках. Три калачі віддають попові і дякові, а один приносять додому і, розламавши, пригощають усіх членів родини.
Після Михайла закінчувалися весілля. За цим днем завбачували і весну.
Якщо відлига — не жди санного шляху до Миколи (19.12).
Іній — на великі сніги, а туман — на відлигу.
На Михайла зима на білому коні приїжджає.
На Михайла зима саньми приїхала.
Від Михайла зима морози кує.
Звідається Михалко, чи маєш теплі ногавки.
Як Михайло закує, то Микола розкує.
Як Кузьма (17.08) з медом, то Михаль з льодом.
Як на Михайла вітер з полудня, то буде тепло і до пів грудня.
Якщо Михайло з дощем не услужить — добру й суху весну ворожить.
Якщо на Михайла ніч ясна, то буде зима сніжна й красна.
Після Михайла хоч за шкандибайла.

   Мотрони (22). Вже має бути покритою снігом земля.
Якщо на Мотрин день гусь вийде на лід, то ще буде плавати по воді.
Якщо в листопаді Мотря на білім коні приїде, то гостру зиму нам привезе.

   Пилипа, заговини, запусти на Пилипівку (27). У цей вечір, напередодні пилипівського посту, готують смачну обрядову вечерю: борщ, локшину, пиріжки, вареники, смажать м'ясо, зокрема птицю. За звичаєм, до батьків приходять вечеряти дочки із зятями, котрі недавно побралися, а також запрошують кумів та одиноких сельчан. Залишки од вечері відносили бідним людям.
На заговини дівчата і хлопці організовували вечірку-складчину. На такі сход-чини збиралися й сімейні родини.
З цього дня жінки починали прясти кужіль на полотно.
Іній на Пилипа — буде овес, як липа.
Чи дуб, чи липа — нині святого Пилипа.
Хто святкує Пилипа, той буде голий, як липа.

Осінні свята нашого міста.

Щороку на початку вересня наше рідне місто Самбір відзначає День міста
Ще у довоєнні часи на території Охтирського району проводилась розвідка покладів нафти. Але тодішні малопотужні установки позитивних результатів не дали. І лише 12 грудня 1957 року поблизу села Качанівки вдарив перший нафтовий фонтан. Щодоби ця свердловина давала 100 тон високоякісної нафти. З 1961 року веде свою історію Охтирський нафтопромисловий район, що охоплює велику площу на території трьох областей і за своєю потужністю займає перше місце в Україні. Нині тут видобувається 50% української нафти. Колективи нафтовиків роблять свій внесок у розв’язання соціальних проблем міста.

День нафтовика – це свято всього міста. Мешканці поспішають в цей день до міського стадіону «Нафтовик», де проходить свято. Тут нагороджують кращих робітників галузі, відбуваються грандіозні концерти, на які запрошуються зірки української та російської естради.

День міста

22 вересня охтирчани відсвяткували 371 річницю рідного міста.
Перша згадка про Охтирку в офіційних документах відноситься до 1641 року. Про походження назви міста існує немало цікавих і навіть комічних легенд. Ось одна з них.
…Давно якийсь вельможа приїздив у ці краї, де якраз зводився невеличкий безіменний острожок. Кінна повозка зі знатною особою котила по мосту через Ворсклу, коли раптом здибились, заіржали баскі коні та й застигли на місці. Величезне колесо провалилось на хиткому помості. «Ох, дірка!» - тільки й встиг крикнути високий гість і випав з карети. І чи то вже воєводи оцінили цей вигук як віщий, чи сердитий вельможа звелів наректи таким словом цей острожок. І з того часу це поселення називалось Охдіркою, а згодом Охтиркою.
День міста – це радісне і хвилююче свято. Кожен мешканець міста відчуває себе частиною великої родини. Ми пишаємось як минулим нашого міста, так і його сьогоденням.
В традиційній ході від Покровського собору до площі Леніна взяли участь колективи художньої самодіяльності, військовий оркестр, спортсмени міста, представники місцевої влади, підприємств та організацій. Була організована виставка-ярмарок декоративно-прикладного та ужиткового мистецтва. Всіх вразила своєю оригінальністю квітково-овочева композиція «Дари осені». Яскраве та незабутнє дійство ще довго буде в пам'яті охтирчан.
Формуванню духовно багатої, гармонійно розвиненої особистості сприяє розвиток почуття прекрасного, високо естетичного смаку, вміння розуміти і цінувати твори мистецтва, красу і багатство навколишнього світу, рідної природи, розвиток творчості. Поняття «творчість» визначається як діяльність, в результаті якої дитина створює щось нове, оригінальне, реалізує свій задум, самостійно знаходить засоби для його втілення.
Поетична творчість юних заворожує, дивує, приваблює.

Вірші про осінь

Осінь завжди зачаровує серце людини кольорами і відтінками, а ще неповторністю краси природи. Кожний день не схожий на попередній. Він дивує, дарує нові кольори і форми, тривожить сумними звуками і подіями. То небо синє – синє, безмежне і бездонне, то пливуть по ньому дивні хмарки, то стало воно сірим і сумним, задощило густим дощиком, то знову засміялося сонце з висоти, розфарбувало дивосвіт і зігріло все довкола, ніби літо повернулося.
І засріблилося в повітрі тонке павутиння. Впали на землю перші багряні листочки з клена і дикої черешні. Спалахнув фіолетовим полум’ям на узліссі верес. Тужливо закурликали в небі журавлі, залишаючи рідний край.
Гармонія осініх барв і звуків зачаровувала художників і поетів. Свою любов до осені вони переносили у картини і вірші.

Осінь

Ніби притомилось
Сонечко привітне,
У траві пожовклій
Молочай не квітне.
Облетіло літо
Листячком із клена,
Лиш ялинка в лісі
Сонячно – зелена.
Журавлі курличуть:
Летимо у вирій! –
Пропливає осінь
На хмаринці сірій
Б.Чалий

Осінь

Небеса прозорі
Мов глибінь ріки
Падають як зорі
З явора листки.
А над полем нитка
Дзвонить, як струна.
Зажурилась квітка –
Чує сніг вона.
В лісі осінь
В лісі осінь, так пахне грибами,
Жовте листя летить і летить.
Верби схилені над ставами,
У намисті калина стоїть.
Стало тихо, пташок немає,
Відлетіли у теплий край.
Тільки білка вгорі стрибає
І шепочеться листям гай
Д.Павличко

Золота осінь

В парках і садочках
На доріжки й трави
Падають листочки
Буро – золотаві.
Де не глянь, навколо
Килим кольористий,
Віти напівголі
Небо синє чисте.
Метушні немає.
Тиша й прохолода.
Осінь золотая
 Тихо – ніжно ходить.
К. Перелісна

Ідуть дощі

Йдуть, і йдуть, і йдуть дощі.
Стали чорними кущі.
І дерева чорні стали,
Бо листочки всі опали.
Тільки дуб стоїть у листі
І калинонька в намисті.
М. Познанська

Осінь

Над прозорими росами
Вже летять журавлі.
Дай погрітися, осене,
У твоєму теплі,
Захопитися казкою
В золотому гаю.
Дай натішитись ласкою,

Вірші про осінь поетів Охтирщини

Охтирщина – це наш рідний край. На цій землі народилися твори поетів- земляків: І. Багряного, П, Воронька, П. Грабовського. Видатний український філософ-просвітитель, гуманіст, письменник і педагог, Г. С. Сковорода, теж побував у нашій Охтирці. Поблизу села Грунь народилися і творили письменники- гумористи Василь Чечвянський та його молодший брат Остап Вишня. У своїх творах вони прославляли рідний край.

Сучасні поети Охтирщини продовжують справу славетних земляків.

Біля Ворскли ходить осінь
Відцвіла вже неба просинь
Спів пташиний порідів.
Біля Ворскли ходить осінь,
Миє ноги у воді.
А світанками на лузі
Сині роси розсіва,
На гнучкому верболозі
Листя похапцем зрива.
Олександр Галкін

Осінній мотив

Тануть зорі. Спіють роси.
Місяць тоне в річку.
Заплітає осінь в коси
Кольорові стрічки.
Радість серце не покине,
Не злетить у вирій –
Тут дитинства подих лине
У життєвім вирі.
Олександр Галкін

До наступного літа
Схолодніла земля
Літнім сонцем зігріта.
Крадькома звідкілясь
Плине бабине літо.
Благодатна пора.
Може, трішечки журна,
Коли дощ, як з відра,
Або ж сонячно – мружно.
Гарно в лісі в ці дні
І на березі Ворскли.
То сипне на сосні
Дятел азбуку морзе.
То сполоханий крук
Огризнеться у вітах,
І все стихне навкруг
До наступного літа.
Олександр Галкін

Осінній вірш для дітей

В мареві осінньому
Клени позолочені,
І занадто жалісно
Вітер підвива.
А синички сміливо
У вікно заглядають:
«Годівнички вішати, -
Кажуть, - вже пора».
Ранками над травами
Туманець гойдається,
Під ногами листячко
З шумом шарудить.
І журба за квітами,
За теплом та літечком
В серце опускається
З журавлиних крил.
Людмила Сахно

Рідні місця

Мене підкоряє знову
Рідний охтирський ліс
Лоскочуть траву шовкову
Тіні струнких беріз.
Навколо осінній спокій,
Тихий пташиний спів.
Підказує стежку крокам
Дух молодих грибів.
Село між дерев біліє
За полотном стерні.
І просторо давнім мріям
Наново задзвеніть.
В душі ні журби, ні втоми –
Радість тиха цвіте.
Так гарно бува лиш дома
В осінній сонячний день.
Ніна Багата

Осінні мотиви у віршах учнів.

Здрастуй, осінь!

Ранок блиснув у віконце
Ніжним променистим сонцем,
І душа моя зраділа,
Скласти віршик захотіла.
Вийшла з радістю на ганок
В останній серпня ранок.
Наді мною – неба просінь,
Завтра – школа. Здрастуй, осінь!

Бабине літо

Осінь чисто-золотиста,
Світла, радісна, барвиста,
Листя фарбами малює,
Сонце яблуком частує.
Йде собі, неначе диво,
Огорне теплом дбайливо.
А коли настане втома,
Під листком ночує вдома.
Світиться вона врожаєм,
Осінь пісня мого краю!

Дари осені

Хоч літо вже скінчилось,
Не буду сумувати,
Бо осінь також чимось
Зуміє здивувати.
Ось гарбуз великий
На землі лежить,
Біля нього струнко
Соняшник стоїть.
Огірочки дружньо
Поплелись натин.
Урожаю гарного
зичу вам усім!
Любе сонечко не гріє,
Дим встелився навпростець.
Засихає і жовтіє
Понад річкою чебрець.
Де-не-де вже є опеньки,
Сухе листя скрізь лежить
Лиш ялинка зелененька
Понад лісом височить.

Осінь золота

Надворі осінь золота.
Пташки у вирій відлітають.
Минуло літо і жнива,
Комори дихають врожаєм.
З дерев вже листячко летить.
Вже сонце світить та не гріє…
І метушиться дітвора –
З теплом прощатися пора,
Бо на порозі вже зима.

Художники про осінь

Не тільки письменники, поети, музиканти милувалися красою осінньої природи. Скількох художників надихнула вона пензлем і фарбою передати в творах живопису своє замилування осіннім пейзажем, свій настрій, думки і почуття.

Автор картини «Золота осінь» - видатний російський художник Ісаак Ілліч Левітан, якого ще називають поетом живопису. Він так зумів передати глибоку синь холодної води та сяюче на сонці золоте листя беріз, що мимоволі уявляємо прохолоду і свіжість осіннього повітря, подумки переносимось на луг біля річки.

Марія Приймаченко брала образи для своїх картин з рідної поліської природи. А ще на її полотнах оживає велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Картини Приймаченко — це згусток емоційних вражень від народних казок, легенд, переказів. Химерні образи її картин ніби випромінюють енергію доброти, наївного зачудування світом.

Фантастичні звірі, яких малювала художниця у продовж останніх років, — унікальне явище у світовому мистецтві. Ці картини — витвір геніальної уяви художниці. Насправді таких звірів не існує у природі, проте поштовхом до створення образів часто стають реалії сьогоднішнього дня.
Марія Приймаченко була творчо обдарованоюо собистістю. Підписи до своїх картин художниця придумувала сама. Назви «Три буслики в горосі живуть у нас і досі…», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть» свідчать і про поетичний талант, і про неабиякий хист відтворювати музику.

На уроці української мови діти знайомляться з картиною «Богданівські яблука» Катерини Білокур.

Катерина Білокур як художниця могла б органічно існувати зі своїми картинами у будь-яку епоху. Ніколи не ходила до школи, ніде не вчилася малюванню. В загубленому серед левад селі Богданівці (нині Київська обл.) вона провела усе життя, свідомо витративши його на те, щоб її, сільську жінку-самоуку, просто визнали за художницю.

Час, в який жила ця людина, зовсім не бувла гідним до неї — роки її життя: 1900-1961, — але в своїх картинах вона ніби знаходить притулок від тих бурхливих подій, що вирували в Україні на початку та в середині ХХ ст.

На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка (декілька тхорячих волосин, прикручених до гілочки), спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина Білокур вперто сама себе вчила живопису, за моделі обравши квіти. Вона відрізнялась від свого сільського оточення, була самотньою мрійницею, ніколи не мала своєї сім'ї, дітей; прожила «чужою» усім звичним для людської долі радощам та негодам, бо мала свої, заховані відсторонніх очей.

Розкривають натуру цієї жінки її картини та листи, які писала до друзів та знайомих. Картини справляють незвичне враження — в них є відчуття льоту. Може тому, що не мала ніякої школи, то була вільна в своїх фантазіях та манері втілення їх на полотні.

На картині поєднуються два жанри - натюрморт і пейзаж.

Перший план - це натюрморт. На селянській хустці розкладено достиглі яблука. Яблука, мов маленькі сонечка, освітлюють картину. Хустка схожа на крилоголубого птаха.
Милуючись картиною, відчуваєш духмяні пахощі до стиглих соковитих яблук.

Фоном для натюрморту є розквітлі яблуневі віти (гілки).

На уроках української мови, образотворчого мистецтва учні знайомляться з творчістю великих художників. Вивчаючи їх полотна діти і самі намагаються творити. У багатьох це справді гарно виходить. На уроках образотворчого мистецтва діти малюють чудові пейзажі на осінню тематику. До свята шкільна зала прикрашається найкращими малюнками.