Відомі українські художники

Архип Куїнджі

 

Серед визначних людей, якими Україна може гордитися і які достойно представляють нашу країну на світовому рівні, - постать Архипа Івановича Куїнджі.

Прийнято вважати його російським живописцем, але перш за все він художник український. Куїнджі родом з України, виріс у її приморських степах, гордився, що Україна - його земля, писав здебільшого про Україну,що й принесло йому визнання і славу, і всі його всесвітньо відомі полотна, присвячені природі України, зокрема, "Українська ніч" і "Місячна ніч на Дніпрі" - дух України, її краса і чари, тому ми з впевненістю можемо назвати Архипа Куїнджі українським художником. 

Сергій Іванович Васильківський (* 7 (19) жовтня 1854, Ізюм — 8 жовтня 1917) — український живописець, пейзажист.

Сергій Іванович Васильківський народився 7 жовтня 1854 року у мальовничому місті Ізюм Харківської губернії в сім'ї писаря. Середовище і оточення, в якому зростав майбутній художник на Слобожанщині, було особливо благодатним для формування його творчої особистості. Його дід- чумак, який походив з козацького роду, привив молодому Сергієві інтерес до української старовини, а мати — любов до народних пісень і фольклору.

Високо цінуючи творчу незалежність, Васильківський не зв'язував себе членством у якомусь одному об'єднанні і представляв роботи на виставки різних товариств Петербурга, Харкова, Києва. Від Академії Васильківський відійшов.
У 1900 р. організував у Харкові першу персональну виставку (120 творів). Усвідомлюючи суспільну роль мистецтва, брав участь у різних акціях — ініціював і очолив оздоблення будинку Полтавського земства (1901—1906, за участю Миколи Самокиша, М. Ткаченка, М. Беркоса, М. Уварова); разом з Самокишем видав альбом «З української старовини» (1900, російською мовою, перевиданий виданням «Мистецтво» у 1991 р. українською мовою) та «Мотиви українського орнаменту» (1912); був серед організаторів художнього училища у Харкові (1912). З метою збору матеріалів до альбому і розписів будинку земства у 1890—1900 рр. об'їздив Україну, побував на Кубані.
Для Полтавського земського будинку Васильківський виконав три великоформатні композиції, в яких постав історичний образ Полтавщини у характерних сюжетах: «Козак Голота», «Чумацький ромоданівський шлях», «Вибори полковника Мартина Пушкаря» (загинули разом з будинком під час німецької окупації в роки війни).

Іван Марчук 

Іван Степанович Марчук (* 12 травня 1936, с. Москалівка, Лановецький район, Тернопільська область) — український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Почесний громадянин Тернополя.
2007 року потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета «The Daily Telegraph».

2006 року Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня. Сьогодні «Золота гільдія» нараховує 51 художника з усього світу.

Ім’я Івана Марчука та його роботи закарбувалися в історії українського мистецтва давно і надовго. Втім, визнанню передували тривалі депресіїі та заборонені виставки. Рятувало лише бажання мріяти та творити.
До 1988 року творчість Івана Марчука не була офіційно визнана Спілкою художників, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки у 1979 і 1980 роках у Москві). І лише 1988 року його прийняли у члени Спілки художників України.

 Олексій Поляков

Олексій Поляков народився 1943 року в селі Калиново Луганської області. 1965 року переїхав у Донецьк.
Працював художником Будинку культури шахти ім.Засядька в Донецьку, художником-виконавцем у Художньому фонді Донецької організації Спілки художників, став членом республіканської творчої групи «Азовсталь» м.Жданова.
Удостоєний почесних звань «Заслужений художник України» та «Народний художник України».
Постійний учасник пленерів «Хортиця крізь віки».

Микола  Пимоненка - український художник, автор багатьох картин на національну українську тематику. Твори художника в опоетизованих вигляді зображують побут і праця українського народу; в його картинах жанрова сцена нерідко поєднується з пейзажем.

 Пимоненка народився в Києві 9 березня 1862. З малих років їздив з батьком по селах, допомагав йому у розписі іконостасів місцевих церков. А попутно знайомився з селянами, з їх побутом, промислом, з їх укладом. Мабуть, ці дитячі враження і лягли в основу побутових і видових картин, написаних багато пізніше.

Мистецька освіта почав отримувати в Київській художній школі Миколи Івановича Мурашко (1876-1882). У 1882-84 навчався в петербурзькій Академії Мистецтв у В. Д. Орловського. Потім вже сам викладав у Київській художній школі (1884-1900).

У 1885 році він відправив до Петербурга на академічну виставку картину «На гальорці», навіяну побаченої в театрі комедією Гоголя «Одруження». Картину помітили, про неї заговорили.

Бере участь Пимоненка і в київських вернісажах. Картини залучали глядача, їх згадували у пресі, але справжній успіх прийшов в 1888 році, з картиною «Святочное ворожіння». Ось як оцінює її один із сучасників художника: «Дві українські дівчата ворожать на святках зі свічкою в руках по відлитих воску. Картина користувалася успіхом. З неї робили копії. Одну з них довелося робити і мені за замовленням магазину А. Шоміна, який торгував на Великому проспекті Петербурзької сторони ».

У 1891 році за картини «Весілля в Київській губернії» і «Ранок Христового Воскресіння» Н. К. Пимоненка отримує звання почесного вільного общника Академії мистецтв. У 1904 році йому присуджують звання академіка.

  

Осип Курилас народився в 1870-му році на Львівщині, освіту здобув у Львівській художньо-промисловій школі та Краківській академії мистецтв. Уже сформованим художником у серпні 1914 року вступив у добровольчий Легіон Українських Січових Стрільців, покликанням якого була боротьба за самостійну соборну Україну. Для організації культурно-просвітницької роботи серед стрілецтва командуванням було створено спеціальний орган – Пресову кватиру, яка згуртувала талановитих митців, удожню горстку яких очолив 45-річний Осип Курилас. Стрілецькі художники творили образи, жанровий діапазон яких був дуже широким: шаржі, карикатури, портрети, зображення побуту, битв, листівки та відзнаки. Багата духовна творчість та напружена діяльність структури стала вагомим чинником розвитку національного культурного життя українців.

На початку 1920-х Осип Курилас був учителем рисунку у школі Олекси Новаківського, де обіймав посаду заступника декана. У міжвоєнний час створив майстерні ілюстрації до новел Василя Стефаника, свого товариша, ілюстрував дитячі та шкільні видання, малював картини на релігійні та історичні теми, пейзажі, карикатури і листівки. З тих років залишився багатющий спадок сакральних творів – іконостасів та образів. У період після Другої світової війни Осип Курилас зазнав цькувань і принижень. Був змушений творити відповідно до канонів, що диктвались владою окупантів. Через рік після смерті митця близько двохсот полотен на національно-патріотичну та релігійну тематику було знищено.